Аудіо подкаст статті:
Дилатаційний метод Френка (Frank dilation method) — це нехірургічний, безпечний та високоефективний спосіб створення або подовження піхви у жінок з її вродженою відсутністю (аплазією) або значним недорозвитком (гіпоплазією). Найчастіше потреба у цій процедурі виникає при синдромі Майєра-Рокітанського-Кюстера-Гаузера (МРКГ) - вродженому стані, який зустрічається приблизно у 1 з 4500-5000 жінок і характеризується відсутністю або недорозвитком піхви та матки при нормальному жіночому зовнішньому вигляді та функціонуючих яєчниках. Метод Френка визнаний Американською колегією акушерів-гінекологів (ACOG) терапією першої лінії при вагінальній агенезії, оскільки дозволяє 90-96% мотивованих пацієнток досягти анатомічного та функціонального успіху без оперативного втручання. У цій статті ми детально розглянемо суть методу, його історію, техніку виконання, показання та протипоказання, ефективність, а також розвіємо поширені міфи та дамо відповіді на найчастіші запитання пацієнток.
2. Історія методу: від 1938 року до сьогодення
3. Показання: при яких станах застосовується метод
4. Синдром Майєра-Рокітанського-Кюстера-Гаузера: що потрібно знати
5. Як проходить лікування: техніка та етапи
6. Ефективність та результати
7. Порівняння з хірургічними методами
8. Психологічна підтримка та мультидисциплінарний підхід
9. Поширені міфи про метод Френка
10. Питання та відповіді
11. Джерела літератури
1. Що таке дилатаційний метод Френка
Дилатаційний метод Френка — це нехірургічна техніка поступового створення або подовження піхви за допомогою спеціальних пристроїв — вагінальних дилататорів. Суть методу полягає в регулярному, поступовому та дозованому тиску на тканини вагінального заглиблення (або наявної короткої піхви), що стимулює природне розтягування та ріст тканин. Дилататори мають циліндричну форму, виготовляються із силікону або медичного пластику і випускаються у наборах з поступово зростаючою довжиною та діаметром.
Принцип методу базується на фундаментальній властивості тканин людського організму — здатності до адаптивного ремоделювання при дозованому механічному навантаженні. Тканини вагінальної ямки та слизова оболонка переддвер'я піхви мають значний потенціал до розтягування та росту. Під впливом регулярного тиску відбувається не просто механічне розтягування, а справжнє формування нових клітин та тканинних шарів, що призводить до утворення функціональної піхви з повноцінною слизовою оболонкою.
Ключова перевага методу Френка полягає в тому, що пацієнтка повністю контролює процес: вона самостійно обирає зручний час, регулює тиск, інтенсивність та тривалість кожного сеансу. Це робить процедуру максимально безпечною та дозволяє уникнути ускладнень, характерних для хірургічних методів створення неовагіни.

2. Історія методу: від 1938 року до сьогодення
Метод був вперше описаний американським гінекологом Робертом Т. Френком (Robert T. Frank) у 1938 році в його публікації "The formation of an artificial vagina without operation" в журналі American Journal of Obstetrics and Gynecology. Доктор Френк запропонував революційну на той час ідею: замість складних хірургічних операцій використовувати послідовне розширення вагінального заглиблення за допомогою спеціальних формотворів зростаючого розміру. Ця публікація стала справжнім проривом, оскільки запропонувала безпечну альтернативу хірургічному втручанню.
Цікаво, що 1938 рік виявився знаковим для лікування вагінальної агенезії: того самого року Арчібальд Гектор Мак-Індоу (Archibald Hector McIndoe) популяризував хірургічну техніку створення неовагіни з використанням шкірного трансплантата, яка була вперше описана Робертом Аббе ще у 1898 році. Таким чином, два принципово різних підходи — консервативний та хірургічний — з'явилися практично одночасно та розвивалися паралельно протягом наступних десятиліть.
У 1981 році доктор Інгрем (Ingram) модифікував метод Френка, запропонувавши використовувати спеціальний стілець із сідлом велосипедного типу. У цій модифікації дилататор фіксувався на сідлі, а пацієнтка сідала на нього, використовуючи вагу власного тіла для створення тиску на вагінальне заглиблення. Це залишало руки вільними та робило процедуру зручнішою. Пізніше було запропоновано спрощені модифікації з використанням звичайного стільця, що зробило метод ще доступнішим.
Протягом наступних десятиліть метод неодноразово вдосконалювався. Сучасні вагінальні дилататори виготовляються з гіпоалергенного медичного силікону, мають ергономічну форму та випускаються у ретельно градуйованих наборах. Використання якісних лубрикантів, покращені протоколи поступовості та залучення мультидисциплінарних команд (гінеколог, психолог, сексолог) значно підвищили ефективність та комфортність лікування.
3. Показання: при яких станах застосовується метод
Дилатаційний метод Френка має чітке коло показань. Його основне призначення — створення або подовження піхви у пацієнток з вродженими аномаліями розвитку жіночих статевих органів. Розглянемо основні стани, при яких застосовується цей метод.
Синдром Майєра-Рокітанського-Кюстера-Гаузера (МРКГ)
Це найпоширеніше показання для дилатаційної терапії. Синдром МРКГ зустрічається у 1 з 4500-5000 жінок і характеризується вродженою відсутністю або значним недорозвитком піхви та матки при нормальному каріотипі 46,ХХ, нормальних зовнішніх геніталіях та функціонуючих яєчниках. Саме при цьому стані метод Френка демонструє найвищу ефективність і є визнаною терапією першої лінії.
Синдром повної нечутливості до андрогенів (СПНА)
Це вроджений стан, при якому пацієнтки мають каріотип 46,XY, жіночий фенотип (зовнішній вигляд), але при цьому мають гіпоплазію піхви (коротку піхву). Дослідження показують, що пацієнтки зі СПНА зазвичай мають більшу початкову довжину вагінального заглиблення, ніж пацієнтки з МРКГ, що може прискорювати процес лікування.
Ізольована вагінальна агенезія та гіпоплазія
У деяких пацієнток вагінальна аплазія або гіпоплазія може бути ізольованим станом або поєднуватися з іншими аномаліями розвитку мюллерових проток. Метод Френка може застосовуватися і у цих випадках, за умови наявності хоча б мінімального вагінального заглиблення.
Вагінальний стеноз після хірургічних втручань
Дилатаційна терапія також може використовуватися як підтримуючий метод у пацієнток із вагінальним стенозом (звуженням) після різних хірургічних втручань у ділянці тазового дна.
4. Синдром Майєра-Рокітанського-Кюстера-Гаузера: що потрібно знати
Синдром МРКГ є найпоширенішою причиною вродженої відсутності піхви та основним показанням для застосування методу Френка, тому пацієнткам важливо розуміти суть цього стану. Синдром виникає через порушення розвитку мюллерових проток під час ембріонального розвитку, що призводить до аплазії (повної відсутності) або гіпоплазії (значного недорозвитку) піхви та матки. При цьому яєчники функціонують нормально, зовнішні статеві органи мають звичайний вигляд, а статевий розвиток (формування молочних залоз, ріст волосся на лобку та пахвах) відбувається нормально.
Найчастіше діагноз встановлюється у підлітковому віці, коли у дівчини не настають менструації (первинна аменорея). Саме синдром МРКГ є причиною близько 15% випадків первинної аменореї. Діагностика зазвичай включає гінекологічний огляд, ультразвукове дослідження та, за потреби, МРТ органів малого тазу. Каріотипування підтверджує нормальний жіночий набір хромосом (46,ХХ), що допомагає диференціювати МРКГ від синдрому повної нечутливості до андрогенів.
Виділяють два типи синдрому МРКГ. Тип I (типовий) характеризується ізольованою аплазією піхви та матки. Тип II (атиповий) поєднує аплазію піхви та матки з аномаліями інших органів, найчастіше нирок (однобічна агенезія нирки), а також скелета та, рідше, серця та органів слуху. Тому при встановленні діагнозу МРКГ обов'язково проводиться обстеження нирок та сечовивідних шляхів.
Жінки з синдромом МРКГ мають здорові, повністю функціонуючі яєчники. Це означає, що вони виробляють власні яйцеклітини і потенційно можуть мати біологічних дітей за допомогою екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) із сурогатним виношуванням. Крім того, в останні роки активно розвивається напрямок трансплантації матки, який у перспективі може надати можливість самостійного виношування вагітності. Важливо зазначити, що вибір методу створення піхви (дилатація чи хірургія) може впливати на можливість майбутньої трансплантації матки: дилатаційний метод є кращим з цієї точки зору, оскільки деякі хірургічні техніки (зокрема, використання шкірних або кишкових трансплантатів) можуть ускладнити або навіть стати протипоказанням для трансплантації матки.
5. Як проходить лікування: техніка та етапи
Підготовка до лікування
Перед початком дилатаційної терапії проводиться ретельне обстеження та консультація. Лікар оцінює анатомію зовнішніх геніталій, вимірює глибину вагінального заглиблення, проводить ультразвукове дослідження та, за потреби, МРТ для уточнення анатомічних особливостей. Дуже важливою є оцінка психологічної готовності пацієнтки: терапія потребує значної мотивації, терпіння та послідовності. Дослідження підтверджують, що найкращі результати досягаються, коли пацієнтка починає лікування свідомо, будучи емоційно зрілою та готовою.

Під час консультації лікар за допомогою дзеркала показує пацієнтці анатомію зовнішніх статевих органів та пояснює точне розташування вагінального заглиблення, правильний кут та напрямок введення дилататора. Це критично важливий етап, оскільки неправильне спрямування тиску може призводити до дискомфорту і відсутності прогресу.
Основні принципи техніки
Пацієнтка починає з найменшого дилататора з набору. Нанісши достатню кількість водорозчинного лубриканту, вона поміщує кінчик дилататора на вагінальне заглиблення під правильним кутом (зазвичай з нахилом донизу та дещо дозаду) і чинить м'який, але стабільний тиск протягом 15-30 хвилин. Процедуру рекомендується виконувати 1-3 рази на день. Оптимальна позиція - лежачи на спині зі зігнутими колінами або напівсидячи, хоча кожна пацієнтка може обрати найзручніше для неї положення.

Ключовий принцип - поступовість. Перехід до більшого дилататора відбувається лише тоді, коли попередній розмір вводиться легко та без дискомфорту. Зазвичай контрольні огляди у лікаря відбуваються кожні 2 тижні, під час яких оцінюється прогрес та приймається рішення про збільшення розміру.
Етапи лікування
Початковий етап (1-4 тижні). Використовуються найменші дилататори. Основна мета - звикнути до процедури, навчитися правильній техніці та подолати початкову тривожність. На цьому етапі тканини лише починають реагувати на тиск, і видимий прогрес може бути мінімальним. Це нормально, і важливо не форсувати події.
Етап активної дилатації (1-6 місяців). Поступове збільшення розміру дилататорів у довжину та діаметр. На цьому етапі відбувається основне формування піхви. Пацієнтка зазвичай помічає суттєвий прогрес. Регулярність занять є вирішальним фактором успіху.
Завершальний етап (досягнення цільової довжини). Анатомічним критерієм успіху вважається досягнення довжини піхви 6 см і більше з достатнім діаметром по всій довжині. Проте найважливішим є функціональний критерій — можливість комфортного статевого акту, що визначається суб'єктивно самою пацієнткою.
Підтримуюча терапія. Після досягнення бажаного результату рекомендується продовжувати дилатацію 2-3 рази на тиждень, якщо жінка не веде регулярне статеве життя. Регулярні статеві контакти виконують функцію підтримки досягнутого результату і можуть повністю замінити підтримуючу дилатацію.
☑️ Використовуйте достатню кількість водорозчинного лубриканту при кожному сеансі
☑️ Оберіть зручний час та спокійне місце для занять
☑️ Практикуйте глибоке дихання та розслаблення м'язів тазового дна під час процедури
☑️ Дотримуйтесь регулярності — щоденні заняття дають найкращий результат
☑️ Не форсуйте перехід до більшого розміру — він має відбуватися природно
☑️ При появі кровотечі або сильного болю припиніть заняття та зверніться до лікаря
☑️ Ведіть щоденник, фіксуючи тривалість, розмір дилататора та відчуття — це допоможе відстежувати прогрес

6. Ефективність та результати
Ефективність дилатаційного методу Френка підтверджена численними науковими дослідженнями високого рівня доказовості. Згідно з рекомендаціями ACOG (Committee Opinion No. 728, 2018), при належному консультуванні та емоційній готовності пацієнтки анатомічний та функціональний успіх досягається у 90-96% випадків.
Одне з найбільших досліджень було проведене Edmonds та співавторами (2012) і включало 245 послідовних пацієнток з МРКГ, яких лікували у рамках мультидисциплінарного підходу з використанням вагінальних дилататорів. Серед пацієнток, які завершили програму лікування, 94,9% досягли успішної довжини піхви (понад 6 см) та задовільної статевої функції. При завершенні програми всіма пацієнтками рівень успішності сягав 100%. Автори дійшли висновку, що хірургічне лікування "рідко, якщо взагалі, є необхідним".
Новіші дослідження підтвердили ці дані. У 2025 році Chen та співавтори опублікували результати лікування 97 пацієнток з МРКГ дилатаційним методом. Функціональний успіх (оцінений за індексом жіночої сексуальної функції — FSFI) серед сексуально активних пацієнток склав 88,9%. Анатомічний успіх серед пацієнток без статевого партнера був нижчим (61,5%), що підтвердило важливу роль мотивації та підтримки партнера у процесі лікування.
Herlin та співавтори (2018) у великому датському дослідженні порівняли різні методи лікування вагінальної агенезії при МРКГ і продемонстрували, що коїтальна дилатація (поєднання дилатаційної терапії із статевими контактами) забезпечує найкращі анатомічні результати із найнижчим рівнем ускладнень порівняно із хірургічними методами.
Важливо зазначити, що успіх лікування значною мірою залежить від мотивації пацієнтки, регулярності занять та наявності адекватної психологічної підтримки. Пацієнтки старші за 18 років, які перебувають у стосунках або мають чітку мотивацію до початку статевого життя, демонструють статистично вищі показники успішності. Початкова довжина вагінального заглиблення, навіть якщо піхва виглядає лише як невелика ямка, не впливає на кінцевий результат, хоча може впливати на тривалість лікування.
7. Порівняння з хірургічними методами
Існує кілька хірургічних методів створення неовагіни, кожен з яких має свої переваги та недоліки. Розуміння цих альтернатив допомагає пацієнткам зробити усвідомлений вибір.
Операція Мак-Індоу (McIndoe)
Класична хірургічна техніка, при якій між сечовим міхуром і прямою кишкою формується канал, який вистилається розщепленим шкірним трансплантатом. Потребує госпіталізації, наркозу та тривалої післяопераційної дилатації. Ризики включають некроз трансплантата, гранулюючу тканину, стеноз та формування нориць. Рівень повторних операцій у довгостроковій перспективі може сягати 40%.
Лапароскопічна процедура Веккієтті (Vecchietti)
Мінімально інвазивна хірургічна техніка, при якій на передню черевну стінку встановлюється тракційний пристрій, що поступово витягує вагінальне заглиблення всередину. Процедура потребує загальної анестезії, проте формування піхви відбувається швидше (зазвичай 7-10 днів активної тракції). Після операції також потрібна тривала підтримуюча дилатація.
Сигмоїдальна вагінопластика
Хірургічна техніка, при якій для формування стінок неовагіни використовується сегмент сигмоподібної кишки. Потребує лапаротомії або лапароскопії, загальної анестезії та тривалого відновлення. Перевагою є природна вологість неовагіни, проте ризики включають надмірну секрецію слизу, стеноз анастомозу та ускладнення з боку кишечника.
Процедура Давидова
Хірургічна техніка створення неовагіни з використанням тазової очеревини. Може виконуватися лапароскопічно. Також потребує післяопераційної дилатації для підтримки результату. У нас дуже гарний досвід саме таких процедур. Тому розглядаємо це як метод другого вибору, якщо пацієнтка не може з якихось причин самостійно використовувати метод Френка.
Загальною рисою всіх хірургічних методів є необхідність післяопераційної вагінальної дилатації для запобігання стенозу. Тобто навіть після операції пацієнтка повинна регулярно використовувати дилататори. Крім того, хірургічні методи несуть ризики, характерні для будь-яких операцій: анестезіологічні ускладнення, кровотеча, інфекція, пошкодження суміжних органів. Саме тому метод Френка рекомендований як першочерговий варіант лікування, а хірургічне втручання резервується для пацієнток, у яких дилатаційна терапія не дала результату або які відмовляються від неї.
✅ Неінвазивність — відсутність розрізів, наркозу та госпіталізації
✅ Мінімальний ризик ускладнень
✅ Повний контроль пацієнтки над процесом
✅ Значно менша вартість лікування
✅ Відсутність рубців
✅ Формування піхви з власних тканин пацієнтки
✅ Сумісність із можливою майбутньою трансплантацією матки
✅ Ефективність 90-96% при належній мотивації
8. Психологічна підтримка та мультидисциплінарний підхід
Діагноз вагінальної агенезії, і особливо синдрому МРКГ, справляє значний психологічний вплив на пацієнтку. Дослідження показують, що до 75% пацієнток з МРКГ мають депресивні симптоми, а близько 24% відчувають помірну або тяжку тривожність. Часто виникають порушення образу тіла, відчуття "неповноцінності", сумніви щодо жіночої ідентичності та страх щодо партнерських стосунків. Саме тому психологічна підтримка є невід'ємною складовою лікування.
Мультидисциплінарний підхід до ведення пацієнток з вагінальною агенезією передбачає залучення кількох фахівців. Гінеколог здійснює діагностику, навчає техніці дилатації та контролює анатомічний прогрес. Психолог або психотерапевт працює з емоційними реакціями на діагноз, підтримує мотивацію протягом лікування, допомагає впоратися з тривожністю та депресією. Сексолог допомагає у підготовці до статевого життя, вирішенні питань сексуальної функції та задоволеності. За потреби залучаються інші фахівці: нефролог (при поєднанні з аномаліями нирок), ендокринолог, генетик, репродуктолог.
Дослідження Callens та співавторів (2014) продемонструвало, що безперервна психофізіологічна підтримка значно підвищує прихильність пацієнток до терапії та покращує результати лікування. Пацієнтки, які відчували міжособистісні конфлікти або психологічний дистрес, пов'язаний з лікуванням, частіше сприймали дилатаційну терапію як негативний та ізолюючий досвід і припиняли лікування до досягнення бажаного результату.
Група підтримки та спілкування з іншими жінками, які мають аналогічний діагноз, може бути надзвичайно корисним. Усвідомлення того, що ти не одна, що тисячі жінок по всьому світу успішно пройшли цей шлях, додає впевненості та мотивації. Підтримка з боку партнера також є важливим предиктором успіху терапії: дослідження підтверджують, що наявність підтримуючого партнера статистично значимо покращує результати лікування.
9. Поширені міфи про метод Френка
❌ Міф 1: "Дилатаційний метод — це дуже боляче і травматично"
Реальність: Процедура може супроводжуватися відчуттям тиску та незначного дискомфорту, проте вона не повинна бути болючою. Пацієнтка повністю контролює процес і може зупинитися в будь-який момент. Використання якісних лубрикантів та правильна техніка значно зменшують дискомфорт. Найпоширеніші побічні ефекти — незначна кровоточивість та тимчасовий дискомфорт — є оборотними та легко коригуються.
❌ Міф 2: "Тільки операція може створити справжню піхву"
Реальність: Дилатаційний метод Френка створює повноцінну функціональну піхву з власних тканин пацієнтки. Дослідження підтверджують, що після успішної дилатації формується піхва з нормальною слизовою оболонкою, яка забезпечує комфортне статеве життя. За даними ACOG та численних досліджень, хірургія "рідко, якщо взагалі, є необхідною" при належній мотивації пацієнтки.
❌ Міф 3: "Якщо піхви немає зовсім — дилатація не допоможе"
Реальність: Навіть при мінімальному вагінальному заглибленні (яке виглядає як невелика ямка нижче уретри) метод Френка може бути успішним. Початкова довжина піхви не впливає на кінцевий результат, хоча може вплинути на тривалість лікування. Тканини цієї ділянки мають значний потенціал до росту під впливом дозованого тиску.
❌ Міф 4: "Дилатацію потрібно робити все життя"
Реальність: Після досягнення необхідної довжини піхви регулярне статеве життя повністю підтримує результат. Підтримуюча дилатація (2-3 рази на тиждень) потрібна лише тим жінкам, які не ведуть регулярне статеве життя. З часом потреба в підтримуючих процедурах зменшується.
❌ Міф 5: "Жінки з МРКГ ніколи не зможуть мати дітей"
Реальність: Жінки з синдромом МРКГ мають здорові, функціонуючі яєчники і виробляють власні яйцеклітини. Біологічне материнство можливе за допомогою ЕКЗ із сурогатним виношуванням. Крім того, трансплантація матки — це напрямок, що активно розвивається, і в перспективі може дати можливість самостійного виношування вагітності.
❌ Міф 6: "Метод Френка — це застарілий, примітивний підхід"
Реальність: Хоча метод було запропоновано у 1938 році, він постійно вдосконалюється. Сучасні силіконові дилататори, вдосконалені протоколи, залучення мультидисциплінарних команд та накопичений десятиліттями доказовий досвід зробили його найбільш ефективним та безпечним методом лікування. Стаття 2024 року у Fertility and Sterility, озаглавлена "To be frank: is it time to say goodbye to Abbe-McIndoe and Vecchietti?", підтверджує, що "Роберт Френк, можливо, мав найкращий підхід із самого початку".
10. Питання та відповіді
Чи боляче виконувати дилатацію за методом Френка?
Процедура може супроводжуватися відчуттям тиску та легкого дискомфорту, особливо на початку. Однак вона не повинна бути болючою. Пацієнтка самостійно контролює тиск і завжди може зупинитися. Використання лубрикантів значно зменшує дискомфорт. Якщо виникає біль, слід зменшити тиск або повернутися до меншого розміру дилататора і повідомити лікаря.
Скільки часу потрібно для досягнення результату?
Тривалість терапії індивідуальна та залежить від початкової довжини вагінального заглиблення, регулярності занять і анатомічних особливостей. У середньому анатомічний успіх досягається за 3-12 місяців щоденних занять. Деякі пацієнтки досягають функціональної довжини піхви вже через 2-3 місяці.
Чи можна буде жити повноцінним статевим життям після дилатації?
Так, це головна мета терапії. Дослідження показують, що 90-96% мотивованих пацієнток досягають анатомічного та функціонального успіху. Після формування піхви достатньої довжини (6 см і більше) жінки можуть мати комфортне та повноцінне статеве життя. Функціональна задоволеність за даними досліджень сягає близько 89%.
Чи потрібно продовжувати дилатацію після досягнення результату?
Після досягнення необхідної довжини піхви підтримуюча дилатація рекомендується 2-3 рази на тиждень, якщо жінка не веде регулярне статеве життя. Регулярні статеві контакти самі по собі підтримують досягнутий результат. Без підтримуючої терапії можливе часткове зменшення глибини піхви.
У якому віці найкраще починати лікування?
Терапію рекомендується починати, коли пацієнтка емоційно зріла, мотивована та готова до лікування. Зазвичай це вік від 17-18 років і старше. Дослідження показують, що пацієнтки старші за 18 років мають вищий рівень успішності, що, ймовірно, пов'язано з мотиваційними факторами. Примушування до терапії в молодшому віці неефективне і може завдати психологічної шкоди.
Чи є альтернативи методу Френка?
Так, існують хірургічні методи створення неовагіни: операція Мак-Індоу (з використанням шкірного трансплантата), лапароскопічна процедура Веккієтті, сигмоїдальна вагінопластика та процедура Давидова (з використанням очеревини). Проте міжнародні рекомендації, зокрема ACOG, визнають дилатаційний метод Френка терапією першої лінії через його безпечність, ефективність та неінвазивність.
Чи зможу я мати дітей при синдромі МРКГ?
Жінки з синдромом МРКГ мають функціонуючі яєчники, а отже — власні яйцеклітини. Біологічне материнство можливе за допомогою ЕКЗ із сурогатним виношуванням. Крім того, у сучасній медицині активно розвивається напрямок трансплантації матки, який у перспективі може дати можливість самостійного виношування вагітності.
11. Джерела літератури
1. Committee on Adolescent Health Care. ACOG Committee Opinion No. 728: Mullerian Agenesis: Diagnosis, Management, and Treatment. Obstet Gynecol. 2018;131(1):e35-e42.
2. Edmonds DK, Rose GL, Lipton MG, Quek J. Mayer-Rokitansky-Kuster-Hauser syndrome: a review of 245 consecutive cases managed by a multidisciplinary approach with vaginal dilators. Fertil Steril. 2012;97(3):686-690.
3. Callens N, Weyers S, Monstrey S, et al. Vaginal dilation treatment in women with vaginal hypoplasia: a prospective one-year follow-up study. Am J Obstet Gynecol. 2014;211(3):228.e1-228.e12.
4. Herlin M, Bay Bjorn AM, Jorgensen LK, et al. Treatment of vaginal agenesis in Mayer-Rokitansky-Kuster-Hauser syndrome in Denmark: a nationwide comparative study of anatomical outcome and complications. Fertil Steril. 2018;110(4):746-753.
5. Callens N, De Cuypere G, De Sutter P, et al. An update on surgical and nonsurgical treatments for vaginal hypoplasia. Hum Reprod Update. 2014;20(5):775-801.




